Діяльність і сама наявність так званої «УПЦ» Московського патріархату на Львівщині давно стала прикрим історичним непорозумінням для галичан, яке давно пора вирішити. 

Заблукала церква

Що є джерелом зла у світі? Задайте це питання католикам, греко-католикам, протестантам і почуєте відповіді: диявол, людські гріхи. 

Задайте це саме запитання прихожанам та священникам Московського патріархату і почуєте, що джерелом зла у світі є «Америка, Україна та «кляте НАТО». 

«Може все-таки джерелом зла та нещасть є Сатана, чи наприклад, людська гординя?», перепитаєте спантеличено в людей, котрі мали б висловлюватися релігійними категоріями, але аж ніяк не паплюжити політичних конкурентів Кремля. 

Проте, Сатана у зазомбованій свідомості московських православних перебуває напевно на п’ятому чи шостому місці в рейтингу ворогів роду людського, далеко позаду після Європейського Союзу та українських націоналістів.

Перегляньте релігійні журнали пересічних християнських церков та Московського патріархату. Перші приділяють основну увагу проблемам гріха, абортів, насильства, розлучень. Москвопатріархатні ж пропагандистські видання, такі як «Православний дзвін», основну частину своєї друкованої площі десятиліттями присвячують критиці зовнішньої політики США,  паплюженню української державності і обливанню брудом європейської та західної цивілізації. Ще більше на цю тему, московські священники, згідно кремлівських методичок, розповідають вірянам не публічно, в храмах.

Релігійна проблема, з якою зіткнулася українська держава в умовах повномасштабного російського вторгнення, полягає в тому, що «УПЦ» МП зберегла лише зовнішні, формальні ознаки церкви, а насправді нічого християнського та релігійного в цій структурі практично не залишилося. 

Несвідомим громадянам України чи іноземцям може здаватися, що СБУ, проводячи обшуки в спорудах Моспатріархату, переслідує церкву за її релігійні переконання. Однак церквою «УПЦ» МП давно перестала бути, зберігши церковну обрядовість суто з маскувально-агентурною метою.

Вся верхівка РПЦ давно завербована спецслужбами російських каральних органів і вся церковна структура вибудувана таким чином, щоб навіть низові священники на 100% служили Кремлю більше, аніж Богу, іменем якого їм доводиться прикриватися задля конспірації.

Московські спецслужби та влада століттями контролювали Російську православну церкву, перетворивши її на слухняний інструмент продовження імперської та колоніальної політики. Історична РПЦ була остаточно знищена в період сталінських репресій, а на її місці, за наказом Сталіна в 1943 році було створено повністю керовану з Кремля псевдорелігійну структуру, котра стала продовженням імперської розвідувально-пропагандистської політики.

Після захоплення влади Путіним, церква повністю інкорпорувалася з державою та ФСБ і стала потужним пропагандистським й агентурним ресурсом для експансії «русского міра». Так звана «Українська православна церква» Московського патріархату, як частина РПЦ, десятиліттями виконувала роль російської п’ятої колони та зомбувала прихожан антидержавною й антиукраїнською пропагандою. Після повномасштабного вторгнення «УПЦ» МП стала форпостом з підтримки держави-агресора. Відвертий колабораціонізм, співпраця з окупантами, переховування диверсантів та зброї у храмах, коригування вогню та пряма допомога військовим формуванням агресора стали не просто локальними явищами, а  ніяк не засуджуються, а отже – підтримуються керівництвом цієї структури. 

Ні в кого з притомних громадян вже не залишилося сумнівів, що діяльність «УПЦ» Московського патріархату підриває територіальну цілісність, соборність та державність України і спрямована на підтримку геноциду українського народу.

Як московські церкви з’явилися на Львівщині

Попри явно антиукраїнську спрямованість, на Львівщині функціонує ціла мережа осередків Моспатріархату, які в нових реаліях намагаються заперечувати свою підпорядкованість путінському режиму і, навіть, кажуть, що начебто, «також допомагають ЗСУ». Замість християнського каяття московські священники наслідують традиції Штірліца.

Хоча сам факт наявності храмів РПЦ на теренах української Галичини є історичним нонсенсом, адже російських церков тут ніколи не було. Храми Московського патріархату на Львівщині – наслідок московської окупації. Всі російські церкви на Галичині – це відібрані у грекокатоликів та українських православних громад храми, які були передані підконтрольній Сталіну РПЦ у часи радянської окупації. 

Після радянської анексії Галичини в рамках Російської православної церкви була утворена так звана Львівська єпархія. Сфальсифікованими рішеннями псевдособору 1946 року, проведеного комуністами, Українська Греко-Католицька Церква була ліквідована на території СРСР, а значну частину її майна передано РПЦ. 

До прикладу  збудований у неовізантійському стилі храм святого Великомученика Георгія «УПЦ» Московського патріархату, що у Львові на вул. Тараса Бобанича (колишня Короленка), був зведений ще в кінці ХІХ століття за кошти львівської православної громади, тобто – місцевих українців. Прихожанином цього православного храму був Михайло Грушевський. Але після радянського рейдерства, давня українська церква опинилася в руках Моспатріархату і з 1992 виконує функції кафедрального собору Львівської єпархії «УПЦ» МП. 

Сьогодні храм належить Московському патріархату й там заправляють настоятелі-випускники Ленінградської та Московської духовних семінарій, які зомбують прихожан путінською пропагандою. Після відвідин цього храму віряни звинувачують у війні Україну, яка не хоче здаватися російським та кадирівським горлорізам і виправдовують злочини російських окупантів.

Показово, що російська церква на вул. Тараса Бобанича вже двічі відвідувалася правоохоронцями з обшуками. Перший раз на початку березня 2022 року, після повномасштабного вторгнення Росії, в храм «УПЦ» МП у Львові навідались правоохоронці, аби перевірити, чи не переховуються там диверсанти і чи не зберігають у церкві зброю. Московський священник тоді поводився агресивно, перейшов на російську і, навіть, почав вживати лайку. 

Агресія та  мова ненависті – типова риса риторики кліру Московського патріархату.

Що робити з вовками в овечій шкурі?

Усвідомлюючи глибину загрози, депутати різних рівнів почали забороняти діяльність Моспатріархату на території своїх громад. Так депутати Львівської міської ради ухвалили рішення заборонити діяльність «Української православної церкви» (Московського патріархату) на території міста. До цього діяльність так званої «УПЦ» (МП) заборонили в Івано-Франківську, Конотопі, Броварах, Переяславі, Кагарлику, Дрогобичі, Городку та деяких інших містах України.

Рішення депутатів відображають й громадську думку українців. За результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології, 78% українців вважають, що держава має втрутитися в діяльність «УПЦ» МП. Зокрема, 54% вважають, що ця церква має бути повністю забороненою в Україні.

Однак такі рішення часто залишаються лише деклараціями, позаяк  відповідних повноважень у місцевої влади немає. Припинення діяльності релігійної організації, відповідно Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», відбувається виключно у судовому порядку. Ні місцева, ні навіть державна влада не мають повноважень закрити церкву чи заборонити Московський патріархат в Україні. Мер Львова Андрій Садовий заявив, що рішення про заборону має суто декларативний характер і ніхто не перешкоджатиме функціонуванню «УПЦ» (МП).

Звісно, державні заборони чи насильство щодо церковників, хай навіть у погонах під рясами, не додали б плюсів до іміджу нашої держави, котра має зберігати моральну перевагу в очах західних союзників.

Однак суттєво послабити псевдорелігійну структуру можна й в рамках діючого законодавства, особливо, якщо звернути увагу на його, досі безкарне ігнорування, з боку москвопатріархатних кліриків. Зокрема, щодо затвердженого законом рішення про зміну назви так званої «УПЦ», за якою вона зобов’язана вказати в назві свою російську приналежність. 

Як зазначає релігієзнавець Дмитро Горєвой, місцева влада може цілком законно вирішити, що в разі відмови від приведення статутів релігійних організацій до вимог чинного законодавства, місцева влада, залишає за собою право розірвати усі договори про комунальне обслуговування (водо- і газопідведення, електропостачання, вивіз сміття тощо) з тими релігійними організаціями, чиї статути порушують чинне законодавство.

Якщо ж додати до цього й перегляд поблажливого оподаткування за комунальні послуги, яким користується так звана «УПЦ», то невдовзі московські священники на Львівщині будуть поставленні перед складним вибором: вони більше люблять гроші чи «русскій мір»?. Непроста дилема навіть для московського патріарха.

Російська повномасштабна агресія проти України каталізувала ті суспільні процеси та реформи, які за мирних часів могли втілюватися десятиліттями. Посипалися пам’ятники комуністичним злочинцям, російським царям та імперським поетам, котрі, перебуваючи на зарплаті, прославляли імперіалізм. Від російської мови викладання відмовляються навіть там, де досі не розмовляли українською.

Настав час відсунути з українського шляху й «священну корову» російської п’ятої колони в Україні, яка при детальнішому розгляді виявилася вовком в овечій шкурі.

Валерій Майданюк, політолог, для Leopolis.news